Уреаплазма – мікроорганізми, що викликають уретрит, цистит, цервіцит, запалення в органах малого таза, ускладнення під час вагітності та після пологів. Уреаплазмоз може протікати безсимптомно і не провокувати появу інших захворювань, а може викликати суттєві ускладнення. Захворювання найчастіше передається статевим шляхом.
Збудники уреаплазмозу зустрічаються приблизно у 60% жінок, які живуть статевим життям, а також у 30% дівчаток, у тому числі новонароджених. Серед чоловіків відсоток інфікованих значно нижчий.
Фахівці поділяють захворювання на два види – гострий та хронічний. У першому випадку недуга турбуватиме пацієнта близько двох місяців, а якщо довше, то хворобу вважають хронічною. При хронічному запаленні, захворювання може знову виникнути через декілька місяців після одужання пацієнта. Це нагадує замкнене коло.
Чи потрібно лікувати уреаплазму?
Фахівці виділяють два види уреаплазми – уреаплазма парвум та уреаплазма уреалітикум (Ureaplasma parvum та Ureaplasma urealyticus). Лікування уреаплазми парвум не призначається, оскільки ці бактерії не порушують мікрофлору сечостатевої системи і патологічної дії на організм не мають,– вони є складовою мікрофлори організму.
Лікування уреаплазми уреалітикум є обов’язковим, якщо вона провокує інфекційно-запальний процес, наприклад, цервіцит, уретрит тощо. Цілком вилікувати хворобу не можна, тож якщо бактерія присутня в мікрофлорі у невеликій кількості й не чинить шкоди організму, її не лікують.
Патологічні процеси розвиваються тоді, коли захисні властивості організму слабшають через якісь причини. У таких сприятливих умовах уреаплазма швидко розмножується і викликає різні захворювання. Експерти ВООЗ визначають urealyticum як потенційний збудник неспецифічних негонококових уретритів у чоловіків та запальних захворювань органів малого таза у жінок.
Показання до обов’язкового лікування уреаплазми – наявність її у:
донорів сперми;
безплідних;
жінок із невиношуванням вагітності.
Статеві партнери хворих мають лікуватися за наявності у них симптомів чи виявленого за допомогою аналізів запального процесу сечостатевих органів. Профілактичне лікування безсимптомного уреаплазмозу при невеликій кількості бактерій призначають лише сімейним парам, які планують завести дітей.
Як передається уреаплазма?
Уреплазма передається статевим шляхом: через вагінальний чи оральний секс. Особливо ризикують люди, які не використовують презервативів. Ці бактерії часто супроводжують інші інфекції, що передаються статевим шляхом: хламідіоз, гонорею, сифіліс. Вони послаблюють імунітет та посилюють ризик асоційованих запалень.
Інший шлях передачі уреаплазми – від матері до дитини. Бактерії можуть проникнути в організм дитини через пуповину ще до народження або під час пологів.
Зрідка уреаплазма передається побутовим шляхом: через засоби гігієни, загальний рушник чи спідню білизну. Для передачі захворювання бактерія має зі слизової оболонки піхви або поверхні уретри потрапити на рушник, а потім на слизову здорової людину. Оскільки уреаплазми практично не живуть поза клітиною господаря, ризик такої передачі є невисоким.
Симптоми уреаплазми
Після потрапляння збудника в сечостатеву систему людини, захворювання розвивається не відразу. Інкубаційний період триває від 7–14 днів до місяця з дня зараження. Основний стримувальний фактор прояву інфекції – це стан здоров’я. Збалансована мікрофлора та природні фізіологічні бар’єри організму здатні стримувати зростання кількості бактерій і прояви захворювання протягом кількох років. Активний розвиток починається при зниженні імунітету та порушенні співвідношення різних мікроорганізмів та процесів усередині організму.
приймання гормональних препаратів чи антибіотиків;
використання чужих засобів гігієни, наприклад, мочалки чи мила.
Уреаплазмоз у вагітних
Наявність уреаплазми в організмі жінок негативно впливає на їх репродуктивну здатність. Хоча бактерії не є основною причиною безпліддя, але запальний процес та погіршення якості слизу шийки не дають можливості жінці завагітніти. Набагато рідше уреаплазмоз погіршує репродуктивну функцію чоловіків.
Лікарі вважають, що уреаплазма у вагітних сама по собі не викликає передчасних пологів. Але вона провокує запальний інфекційний процес, який може призвести до передчасних пологів, інфекції оболонок плода та рідини, запалення пуповини, міграції плаценти, надто малої ваги новонародженого. При внутрішньоутробному та пологовому інфікуванні у малюка можуть розвиватися тяжкі захворювання органів дихання.
Обов’язково аналіз на уреаплазму здають донори сперми та пацієнти, яким будуть робити операцію на органах сечостатевої системи, а також у разі ускладнень після пересадки нирки.
Діагностика уреаплазми
Діагностика уреаплазми проводиться при виражених зовнішніх симптомах запального процесу, причиною якого могли стати ці бактерії. Наприклад, утруднення та сильний біль при сечовипусканні, свербіж та почервоніння статевого члена. Якщо лікар має підозру на наявність інфекцій, що передаються статевим шляхом (трихомоніаз, генітальний герпес), він також призначає аналіз на уреаплазму. У жінок цю діагностику проводять при плануванні вагітності, а також після викиднів та при підозрі на безпліддя.
Для діагностики уреаплазми у пацієнта беруть зішкріб. До основних осередків інфекції у жінок відносять піхву, шийку матки, сечівник. У чоловіків виявити носійство уреаплазми складніше, тому слід досліджувати всі передбачувані місця локалізації бактерій, у тому числі передміхурову залозу, особливо якщо підтверджена наявність інфекції у партнерки.
У новонароджених, інфікованих під час проходження родовими шляхами, уреаплазму можна виявити на статевих органах та у носогорлі.
Поразка уретри — одна з ознак інфекцій, що передаються статевим шляхом. Тому при симптомах уретриту, окрім тесту на уреаплазму, лікарі призначають ще й аналізи на наявність низки венеричних захворювань (ВІЛ, герпес, трихомоніаз, хламідіоз тощо).
Для визначення причин викиднів, безпліддя, різних ускладнень та рецидивів, запальних процесів після пологів проводять аналіз на антитіла до антигенів уреаплазм (серологічний метод). Недолік методу полягає в тому, що розрізнити антитіла до збудника і антитіла пам’яті, що збереглися від попередніх інфекцій в організмі, практично неможливо.
Лікування уреаплазмозу
Лікування уреаплазмозу у чоловіків проводиться одним препаратом – антибіотиком, підібраним індивідуально для пацієнта.
У жінок схема лікування складніша. Основні цілі лікування уреаплазмозу у жінок – відновлення імунітету, зменшення запалення та оновлення мікрофлори у піхві. Для лікування уреаплазми у жінок застосовуються такі процедури:
Імунотерапія – процес відновлення імунної системи за допомогою спеціальних медичних препаратів та дієти.
Санація піхви – процедура для знищення уреаплазми за допомогою свічок із вмістом антибіотика та протигрибкового препарату.
Етіотропна антибіотикотерапія – тижневий курс приймання тетрациклінів, фторхінолів та макролідів.
Нормалізація мікробіоценозу піхви – лікування шляхом приймання пробіотиків для відновлення вагінальної мікрофлори. Таким чином пригнічується патологічна активність уреаплазм.
Ферментні препарати застосовуються заради протизапального ефекту та щоб прискорити відновлення тканин внутрішніх органів.
Вітамінотерапія.
Основна складність, що виникає в процесі лікування уреаплазмозу,– це здатність збудника швидко і легко пристосовуватися до дії різних антибіотиків. Тому найефективніший препарат для кожного пацієнта встановлюється експериментально – шляхом посіву на чутливість інфекції до антибіотиків.
Лікарі рекомендують у період лікування уреаплазми утримуватися від статевого життя, не вживати алкоголь, а також пряну, важку їжу, що подразнює органи шлунково-кичешного тракту.
Після завершення курсу лікування уреаплазмозу через певні часові проміжки проводять контрольні аналізи на наявність збудника в організмі. При виявленні незначної кількості уреаплазми, повторні терапії не призначають. У такому разі можна зробити ще один контрольний аналіз через кілька тижнів і зайнятися зміцненням імунітету.
Лікування уреаплазми у вагітних
Лікування уреаплазмозу у вагітних можна розпочинати лише після 22 тижнів. Із антибіотиків допустимо застосувати лише деякі препарати із макролідів (еритроміцин, роваміцин, вільпарен). Для лікування хронічного уреаплазмозу, який трапляється найчастіше, окрім антибіотиків, застосовують імуностимулювальні засоби, а також місцеві препарати.
До якого лікаря звернутися при уреаплазмозі
За наявності симптомів, чоловікам потрібно звертатися до дерматовенеролога чи уролога, жінкам – до гінеколога. Як правило, лікар спочатку дає направлення на аналізи на хвороби, що передаються статевим шляхом. Якщо результати негативні, пацієнта просять здати аналіз ще й на уреаплазму.
