Проктит – це запальний процес в прямій кишці. Хвороба може викликатися різними чинниками та найчастіше протікає в хронічній формі, одночасно з запаленням сигмоподібної кишки чи параректальної клітковини. Без належного лікування проктиту часто розвиваються ускладнення.
Причини проктиту
Пряма кишка може запалюватися з різних причин. Найчастіше до цього призводять наступні стани:
Інфекції, що передаються статевим шляхом (збудники гонореї, хламідії). Частіше хворіють гомосексуальні чоловіки. У людей з імунодефіцитом (ВІЛ) хворобу може спричинити вірус простого герпесу чи цитомегаловірус.
Також проктит може розвиватися через дію місцевих провокуючих факторів. До них належать:
сторонні предмети в прямій кишці;
введення хімічних розчинів ректально;
гарячі чи холодні клізми;
механічні травми (при падінні, некваліфікованому масажі простати, інших маніпуляціях).
Пряма кишка може запалюватися при лікуванні народними засобами геморою чи анальних тріщин. Люди використовують для введення такі подразливі розчини:
йод;
спирт;
скипидар;
ефірну олію (евкаліптову, гвоздичну);
настоянки стручкового перцю, гірчиці.
Зазвичай така агресивна терапія ще більш погіршує перебіг основної хвороби і викликає проктит.
Види проктиту
Існує кілька класифікацій проктиту. За причинним фактором виділяють наступні види:
інфекційний;
паразитарний;
аліментарний;
застійний (при закрепах);
променевий.
За морфологічними змінами та характером запального процесу проктит буває:
катарально-слизовий (найлегша форма);
катарально-геморагічний (з дрібними крововиливами);
катарально-гнійний (слизово-гнійні виділення з кишки);
гнійно-фібринозний (плівки на поверхні слизової оболонки, що важко знімаються);
ерозивний (невеликі поверхневі дефекти);
виразковий (глибокі виразки);
виразково-некротичний (тяжка форма з формуванням ділянок некрозу);
поліпозний (характерні вирости на внутрішній поверхні прямої кишки).
Хронічний проктит поділяється на 3 форми за змінами слизової оболонки (потовщення чи атрофія):
нормотрофічний;
гіпертрофічний;
атрофічний.
Симптоми проктиту
Прояви хвороби залежать від її форми та вираженості морфологічних змін. Скарги варіюють від незначних, що майже не погіршують якість життя хворого, до дуже інтенсивних. Стертий, малосимптомний перебіг більш характерний для хронічної патології. Виділяють наступні ознаки проктиту:
біль;
печіння в задньому проході;
порушення дефекації – проноси чи закрепи;
тенезми (хибні позиви до дефекації).
Гострий проктит зазвичай протікає з вираженими симптомами. Хворих турбує біль в спині, крижах, куприку, нижній частині живота, промежині. Але при ретельному опитуванні частіше з’ясовується, що максимальна болючість локалізована в ділянці ануса.
У більшості пацієнтів неприємні відчуття посилюються під час дефекації та зменшуються після неї, також вони часто поєднуються з печінням в цій зоні.
Тенезми (часті, болючі позиви до дефекації) при гострому проктиті можуть бути постійними, а при хронічному – турбувати людину лише зрідка. На ранніх стадіях хвороби нерідко виникають закрепи і спазм сфінктера через страх болю, які потім змінюються проносами, відходженням слизу під час тенезмів.
Ці скарги найчастіше зустрічаються при катаральному запаленні, яке виникає при інфекційному ураженні кишечника або інших запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту. Також провокуючим фактором може стати порушення дієти (надлишок гострих страв в раціоні) та зловживання алкоголем. Катаральний проктит є найбільш поширеною формою серед запальних хвороб прямої кишки.
Катарально-гнійний проктит характеризується домішками гною в калових масах. При гострому перебігу хворобі людина скаржиться на погіршення загального стану, з’являються симптоми інтоксикації (головний біль, нудота, зниження апетиту, слабкість, млявість.). Температура при проктиті також може підвищуватися, інколи сильно. Але гіпертермії майже ніколи не буває при хронічному запаленні прямої кишки.
Катарально-геморагічний проктит іноді протікає з кров’янистими виділеннями, через що його помилково сприймають за прояви анальної тріщини чи геморою.
Сфінктерний проктит розвивається при запаленні дистального відрізка прямої кишки (сфінктеру), нерідко провокуючим фактором є анальна тріщина.
Променевий проктит
Променевий проктит розвивається при радіаційній терапії органів малого таза та кишечника. Найчастіше це наступні хвороби:
Рак прямої кишки чи ануса.
Злоякісні пухлини матки та її шийки.
Хвороби простати та сечового міхура.
Після опромінення запалення може виникати як в прямій, так і в сигмоподібній кишці.
Гострий променевий проктит розвивається через пряме пошкодження слизової оболонки, а хронічний є наслідком тривалої ішемії та облітерувального ендартеріїту. Ці стани призводять до прогресуючої атрофії та фіброзу епітелію слизової оболонки прямої кишки.
Діагноз гострого променевого проктиту підозрюють, якщо пацієнт під час або протягом 6 тижнів після проведення променевої терапії скаржиться на:
діарею з виділенням слизу з прямої кишки;
тенезми;
ректальну кровотечу;
імперативні позиви (непереборне бажання дефекації, яке дуже важко стримувати).
Про хронічний променевий проктит лікарі думають, якщо опромінення органів малого таза було в минулому, а наразі людина скаржиться на закрепи, ректальний біль або кровотечу.
Виразковий проктит
Виразковий проктит – це тяжка форма ураження прямої кишки, при якій на її поверхні формуються глибокі виразки. Згодом вони загоюються з утворенням рубців, але можуть виникати перфорації (прободіння стінки).
Більш легкою формою є ерозивний проктит, коли на слизовій оболонці кишки теж виникають дефекти, але після заживлення поверхня повністю відновлюється без формування рубців.
Діагноз проктиту можна легко запідозрити за характерними скаргами. Ректальне обстеження в цій ситуації обов’язкове, оскільки воно допомагає виключити пухлини прямої кишки, геморой чи анальні тріщини. Основні методи підтвердження:
проктоскопія (ректороманоскопія);
сигмоскопія (оскільки проктит нерідко поєднується з сигмоїдитом);
визначення інфекцій, що передаються статевим шляхом, а також Clostridioides difficile, якщо пацієнт напередодні приймав антибіотики.
При ендоскопії лікар може побачити запалення слизової оболонки прямої кишки, численні ерозії або виразкування, геморагії, наліт гною або фібрину. При герпетичній інфекції поверхня кишки вкрита пухирцями.
Для виявлення гонококів або хламідій використовують мікроскопію ректального мазка. Наявність інших збудників можна підтвердити за допомогою бакпосіву, вірусів – імуноферментного аналізу. Також проводять серологічні дослідження на сифіліс та аналіз калу на виявлення токсинів клостридій.
При підозрі на захворювання всього кишечника (наприклад, неспецифічний виразковий коліт) інформативною є колоноскопія.
Також лікарі обов’язково рекомендують здати загальний аналіз крові та визначити рівень альбумінів, електролітів, маркерів запалення.
Методи лікування проктиту
Як лікувати проктит? Лікування проктиту залежить від причини, що його викликала. Інфекційні форми потребують призначення антибактеріальної терапії. Основні антибіотики при проктиті – це цефтріаксон та доксициклін. Найчастіше їх призначають при неспецифічному запаленні прямої кишки у чоловіків, що практикують анальний секс.
Якщо мова йде про хворобу, пов’язану з вживанням антибіотиків, то використовують такі препарати для лікування проктиту:
Ванкоміцин (основний високоефективний засіб).
Фідаксоміцин.
Лікування променевого проктиту з кровотечею проводять за допомогою місцевих засобів:
Глюкокортикоїди (гідрокортизон) у вигляді піни.
Клізми з метілпреднізолоном чи гідрокортизоном, бутиратом натрію.
Утримуючі клізми з сукральфатом.
В тяжких випадках допомагає ендоскопічне лікування – аргноплазмова коагуляція, електрокоагуляція, лазер, термозонд.
Хворий не завжди потребує якогось специфічного лікування променевого проктиту. Приблизно у 20% випадків хвороба проходить сама собою, достатньо лише короткочасного переривання опромінення. Але це можливе при легкому перебігу та відсутності кровотеч. При закрепах використовують пом’якшувачі стулу, при проносах – антидіарейні засоби.
Лікування ерозивного проктиту включає етіотропну терапію (антибіотики, протипаразитарні препарати) та місцеві засоби (теплі клізми з настойкою ромашки, протарголом, коларгологом), які мають заспокійливу та ранозагоювальну дію. Ефективні й свічки при проктиті – з метилурацилом, прополісом.
При значному виразкуванні з перфорацією кишки або значних рубцях проводять хірургічне втручання.
Для лікування хронічного проктиту призначають антибіотики (при загостренні), клізми та свічки з протизапальними засобами. Обов’язковим є дотримання щадної дієти та відмова від алкоголю.
