Тиреоїдит Хашимото (ТХ) – це аутоімунне захворювання щитоподібної залози. Без лікування воно призводить до її недостатності з появою характерних симптомів гіпотиреозу. Останнім часом поширеність тиреоїдиту Хашимото зростає. Аутоімунний тиреоїдит у жінок зʼявляється в 10 разів частіше за чоловіків. Що таке аутоімунний тиреоїдит, які його симптоми та як його лікувати – розбираємось.
Аутоімунний тиреоїдит – це руйнування клітин щитоподібної залози внаслідок гіперімунної реакції організму. Хвороба була описана японським лікарем Хашимото ще в 1912 році, він описав її у чотирьох пацієнтів. І хоча пройшло вже більш ніж 100 років, точні причини виникнення аутоімунного тиреоїдиту й досі невідомі.
Спостереження за гомозиготними близнюками виявили підвищену частоту у них тиреоїдиту Хашимото (55% випадків), тоді як у гетерозиготних пар цей показник не перевищує 3%. Це підтверджує теорію генетичної схильності до розвитку патології. Вважається, що вона є у 75-79% населення, і лише у незначної кількості людей аутоімунне руйнування залози виникає через вплив негативних чинників середовища або дисбаланс статевих гормонів.
Раніше хвороба вважалася рідкісною, але сьогодні її діагностують в одному випадку на кожну тисячу людей. Під впливом певних чинників в організмі починають синтезуватися антитіла (АТ) до антигенів щитоподібної залози – тиреопероксидази (АТ-ТПО), тиреоглобуліну (АТ-ТГ) та до рецепторів тиреотропного гормону (АТ-рТТГ). Ці антитіла пошкоджують тканини залози та впливають на секрецію гормонів. Вони виявляються у 85-90% людей з аутоімунним тиреоїдитом, однак у 10-15% хворих на тиреоїдит Хашимото антитіла відсутні попри типові прояви хвороби.
Під час тиреоїдиту Хашимото лімфоцити інфільтрують щитоподібну залозу, що призводить до її збільшення (зоб) та ущільнення (фіброз). Особливістю аутоімунного тиреоїдиту є те, що зоб безболісний. Але зрідка зустрічається й інша форма хвороби – з болючою залозою.
Також розвиток тиреоїдиту Хашимото пов’язують з певними патологіями:
На початку хвороби у людини активізується робота щитоподібної залози – виникає компенсаторний гіпертиреоз через збільшений викид гормонів у кровотік. Але згодом деструкція щитовидки посилюється, і гіпертиреоз змінюється гіпотиреозом.
Класичним симптомом тиреоїдиту Хашимото є мікседема (тяжка форма гіпотиреозу). Її ознаки:
Сухість, лускатість шкіри, особливо на розгинальних ділянках, підошвах, долонях
Щільні набряки (при надавлюванні пальцем не залишається ямки).
Жовтуватий відтінок шкіри.
Мікседема розвивається лише при тяжких формах хвороби, нелікованому гіпотиреозі. У більшості хворих вона відсутня.
Інші симптоми аутоімунного тиреоїдиту з гіпотиреозом:
зміни волосся – воно стає сухим і тьмяним, витонченим, рідким;
часткова або дифузна алопеція (облисіння);
набряк обличчя, частіше в періорбітальній ділянці;
Також хворі скаржаться на збільшення щитоподібної залози, відчуття «кому в горлі», покашлювання.
Наслідки аутоімунного тиреоїдиту
Хвороба поступово руйнує щитоподібну залозу, але вплинути на цей процес практично неможливо. Наслідки аутоімунного тиреоїдиту розвиваються, коли виникає недостатність щитоподібної залози. Чим сильніший гіпотиреоз та більша його тривалість, тим вищий ризик тяжких ускладнень.
У першу чергу хвороба впливає на серцево-судинну систему, у людини виникає дисметаболічна кардіоміопатія. Також недостатність гормонів щитоподібної залози призводить до підвищення рівня холестерину і розвитку атеросклеротичної хвороби. Нерідко лише нормалізації гормонального профілю достатньо, щоб зменшити вміст холестерину в крові.
Гіпотиреоз впливає і на стан центральної нервової системи. При вираженій недостатності щитовидки люди загальмовані, їм важко мислити, вони забудькуваті та сонливі.
З боку репродуктивної системи при аутоімунному тиреоїдиті нерідко виникає безпліддя.
Найтяжчим ускладненням аутоімунного тиреоїдиту є гіпотиреоїдна, або мікседематозна кома. Для неї характерні:
Якщо своєчасно не встановити діагноз і не надати допомогу, людина вмирає.
Діагностика аутоімунного тиреоїдиту
Діагноз аутоімунного тиреоїдиту встановлюється, коли під час обстеження – випадкового чи цілеспрямованого – виявляються антитіла до тиреоглобуліну або тиреопероксидази. Але треба пам’ятати, що це спостерігається не у всіх пацієнтів. Важливішим для підбору лікування та прогнозу є визначення рівня тиреоїдних гормонів – ТТТ, Т3, Т4.
Збільшення вмісту тиреотропного гормону (ТТГ) більш ніж 4,0 МОд/л свідчить про гіпотиреоз, але орієнтуватися потрібно на референсні норми конкретної лабораторії, оскільки вони можуть відрізнятися від загальноприйнятих значень. Рівень вільного тироксину (Т4) знижується. Вміст трийодтироніну (Т3) може зменшуватися або залишатися нормальним.
Додаткові обстеження при аутоімунному тиреоїдиті:
УЗД щитоподібної залози. Проводиться обов’язкового для оцінки розмірів, виявлення вузлів чи пухлин та виключення інших причин гіпотиреозу.
Загальний аналіз крові. При хворобах щитоподібної залози в ньому часто визначається анемія (у 30-40% хворих).
Ліпідограма. При гіпотиреозі зазвичай рівень холестерину та його фракцій підвищений, іноді значно.
Біохімічні показники, зокрема рівень глюкози та креатиніну для оцінки функції нирок.
Основні лабораторно-інструментальні критерії – це наявність антитіл до тиреопероксидази зі збільшенням або зменшенням щитоподібної залози. За наявності таких змін діагноз аутоімунний тиреоїдит вважають підтвердженим.
За потреби проводиться ТАПБ – тонкогольна аспіраційна пункційна біопсія залози й морфологічне дослідження біоптату. При аутоімунному тиреоїдиті зміни різноманітні:
Масивні запальні інфільтрати (лімфоцити та плазмоцити).
Лімфатичні грудки.
Метаплазія епітелію фолікулів ЩЗ.
Фіброз різного ступеню вираженості.
ТАПБ, як правило, призначають при підозрі на злоякісне захворювання залози.
Лікування аутоімунного тиреоїдиту
Коли в аналізах виявляються лише антитіла, а функція щитоподібної залози нормальна, гормональної терапії хвороба не потребує. Лікування глюкокортикоїдами чи імуносупресорами для пригнічення аутоімунного запалення не довело свою ефективність.
Лікарі рекомендують спостереження та періодичний контроль гормонів – раз у 3-6 місяців. Додатково вони можуть призначити таблетки селену або вживання бразильських горіхів та інших продуктів, багатих на цей мікроелемент.
Лікування тиреоїдиту Хашимото з гіпотиреозом вже включає замісну гормональну терапію. Основні препарати:
еутирокс;
L-тироксин.
Ці лікарські засоби взаємозамінні.
Таблетки треба приймати щоденно, краще вранці. Їх не рекомендують комбінувати з препаратами кальцію та заліза, а також засобами для лікування шлунку (омепразол, пантопразол), оскільки це може порушувати засвоєння тироксину.
Інколи гіпотиреоз буває транзиторним, тоді через деякий час терапію скасовують, і надалі людина лише періодично перевіряє тиреоїдні гормони для контролю. Але в більшості випадків замісне лікування продовжується протягом тривалого часу чи всього життя.
У людей похилого віку з супутніми хворобами серцево-судинної системи терапію починають з менших доз. Корекція схеми проводиться через 6-8 тижнів – саме стільки часу потрібно, щоб оцінити ефективність лікування.
Аутоімунний тиреоїдит Хашимото зазвичай приводить до стійкого гіпотиреозу та довічної замісної гормональної терапії. Але це не несе якихось негативних наслідків для здоров’я людини при правильно підібраному дозуванні тироксину.
Ймовірність переходу субклінічного гіпотиреозу в явний збільшується з віком, тому спостереження сімейного лікаря чи ендокринолога і контроль гормонів обов’язкові.
В рідкісних випадках відбувається перехід хронічного запального процесу в злоякісну лімфому щитоподібної залози.
