Мікоплазмоз – це захворювання, збудником якого є бактерії роду Mycoplasma. Воно вражає урогенітальний, респіраторний тракт, суглоби, нервову та кровоносну системи.
У мікоплазми немає жорсткої зовнішньої оболонки, і це дозволяє їм безперешкодно проникати всередину клітин і розмножуватися там. Така особливість ускладнює раннє виявлення бактерії та ефективне лікування, адже лише деякі групи препаратів можуть впливати на мікроорганізми, що розмножуються внутрішньоклітинно.
Види мікоплазмозу
Розрізняють три основні види мікоплазмозу:
з ураженням сечостатевої системи – урогенітальний;
з ураженням верхніх дихальних шляхів чи легень – респіраторний;
що виявляється у немовляти – вроджений.
Найчастіше хвороба вражає сечостатеву систему. Саме урогенітальний мікоплазмоз протягом останніх п’ять років входить до трійки найпоширеніших патологій, що передаються статевим шляхом.
Мікоплазмоз сечостатевої системи не є смертельним захворюванням. Однак тривала інфекція знижує якість життя пацієнта, зокрема і статевого. За відсутності адекватного лікування, патологія може спричинити безпліддя як у чоловіків, так і у жінок.
Симптоми мікоплазмозу
Симптоми респіраторного мікоплазмозу
Симптоми респіраторного мікоплазмозу не відрізняються від ознак інших гострих респіраторних захворювань:
кашель;
біль у горлі;
набряк слизової;
нежить.
Респіраторний мікоплазмоз часто протікає з ускладненнями і важко лікується.
Симптоми урогенітального мікоплазмозу
Урогенітальна форма мікоплазмової інфекції – проблема, інтенсивність якої може варіюватись від безсимптомного протікання до різкого погіршення самопочуття хворого з лихоманкою та залученням до патологічного процесу відділів сечостатевої системи.
У 90% випадків ключовими симптомами мікоплазмозу у чоловіків є:
виділення з уретри після сечовипускання, еякуляції чи дефекації;
зниження лібідо, порушення сечовипускання, біль та дискомфорт у малому тазі;
епізодична неінтенсивний біль у малому тазі, що поширюється область попереку, паху, мошонки;
дискомфорт, больові відчуття або свербіж в уретрі;
порушення репродуктивної функції (безпліддя).
Симптоми мікоплазмозу в жінок трохи інші:
дискомфорт чи свербіж в уретрі;
незначні слизові виділення, почервоніння, набряклість у сфері уретри;
Згідно зі статистичними даними, у 40% випадків урогенітальний мікоплазмоз не проявляється взагалі ніякими симптомами. Інфікований не відчуває ознак хвороби – вона протікає приховано, загострюючись лише при зниженні імунітету чи на тлі важкого стресу.
Особливо небезпечний такий варіант перебігу мікоплазмозу для жінок дітородного віку та в період вагітності. Вчасно не лікована мікоплазма у вагітних призводить до захворювань та смерті плода внутрішньоутробно, під час пологів або в період новонародженості. Саме тому жінкам важливо обстежитись на інфекції на етапі планування вагітності – своєчасно проведені дослідження допоможуть виявити патологію та уникнути істотних ускладнень мікоплазмозу у вагітної.
Причини мікоплазмозу
Поза організмом господаря мікоплазми існувати не можуть, оскільки отримують із нього необхідні для життя речовини. У довкіллі вони руйнуються під дією високих або низьких температур, сонячних променів, ультразвуку, дезінфекційних засобів.
Збудниками урогенітальної форми захворювання є Mycoplasma hominis (мікоплазма хомініс) та Mycoplasma genitalium (мікоплазма геніталіум). Джерело інфекції – хвора людина чи носій. Мікоплазма передається переважно статевим шляхом, рідше – повітряно-краплинним (респіраторна форма мікоплазмозу розповсюджуються бактерією Mycoplasma pneumoniae), вертикальним (від інфікованої матері плоду) або через кров та статеві шляхи від матері немовляті під час пологів.
Фактори ризику мікоплазмозу:
хаотичні статеві зв’язки;
ослаблений імунітет;
ігнорування правил інтимної гігієни
У літературі описані вкрай рідкісні випадки контактного зараження пацієнтів через брудну постільну білизну.
Діагностика мікоплазмозу
Обстеження на мікоплазмоз призначають особам, які страждають на запальні захворювання органів малого таза, безпліддя та невиношування вагітності, а також тим, хто вагітність планує. Спочатку лікар збирає анамнез хвороби, аналізує скарги та встановлює можливі джерела інфекції.
Для підтвердження діагнозу проводять дослідження виділень з уретри, цервікального каналу, секрету передміхурової залози, аспірату із порожнини матки, першої порції сечі.
Ключовими методами діагностики є:
ПЛР – полімеразна ланцюгова реакція. Методика дозволяє у досліджуваному матеріалі виявити мінімальні фрагменти РНК збудника, що свідчить про його присутність у людини;
посів біологічного матеріалу на живильне середовище для верифікації мікроорганізму та визначення його чутливості до антибіотиків;
ІФА – імуноферментний аналіз. Один із серологічних методів діагностики, який ґрунтується на виявленні специфічних антитіл до конкретної бактерії.
Перед аналізом на мікоплазми пацієнтам слід дотримуватись правил:
жінкам проводити діагностику у першій половині менструального циклу, починаючи з п’ятого дня, але за вираженого запального процесу – у день звернення;
не спринцюватись протягом трьох діб до процедур;
виключити статеві контакти за 48 годин до взяття біоматеріалу;
Інтервал між кольпоскопією, інтравагінальним УЗД та дослідженням біологічних рідин на мікоплазмоз повинен становити не менше двох діб.
Якщо пацієнт отримував місцеву антисептичну терапію, матеріал на дослідження може бути взятий через 2 тижні з моменту її закінчення, а якщо приймав антибіотики внутрішньо – не раніше ніж через місяць.
Лікування мікоплазмозу
Ефективне лікування мікоплазмозу у жінок і чоловіків можливе лише при санації обох статевих партнерів. Для цього використовуються антибіотики, вибір яких залежить від патологічного процесу та загального стану пацієнта. Для лікування мікоплазми використовуються такі групи антибіотиків:
макроліди (еритроміцин, азитроміцин);
фторхінолони (офлоксацин, гатифлоксацин);
доксициклін.
Паралельно призначається комплекс засобів для санації органів статевої системи – щоб очистити їх від супутніх патогенних мікроорганізмів та усунути запалення.
Профілактика мікоплазмозу
Профілактика мікоплазмозу полягає у заходах, типових для уникнення інфекцій, що передаються статевим шляхом. Щоб знизити ризик інфікування, слід:
з неперевіреним партнером практикувати лише захищений секс, із використанням презерватива;
уникати випадкових статевих зв’язків;
за наявності симптомів інфекції у статевого партнера, утримуватися від інтимного життя до його одужання, пройти курс профілактичного лікування;
дотримуватися правил особистої гігієни;
віддавати перевагу спідній білизні з бавовни;
своєчасно лікувати будь-які урогенітальні та інші гострі запальні захворювання, не допускаючи їх переходу до хронічної форми;
дотримуватись режиму праці та відпочинку, повноцінно відпочивати, збалансовано харчуватися;
Прогноз мікоплазмозу здебільшого сприятливий – за умови своєчасної діагностики та відповідального підходу пацієнта до лікування незабаром хвороба відступає, людина одужує.
