Інфаркт міокарда (ІМ) – це гострий стан, при якому зупиняється кровотік в судинах серця. Наслідком є відмирання серцевого м’яза, що може призвести до серйозних ускладнень або навіть смерті людини.
Причини інфаркту міокарда
Інфарктом називають некроз, тобто відмирання тканин. Він розвивається внаслідок закорковування (обструкції) вінцевих судин, які постачають серцю кисень. Найчастіше це відбувається у людей, що страждають на атеросклероз. Атеросклеротична бляшка в судинах розривається, навколо неї формуються тромботичні маси й значно зменшують кровотік або перекривають його повністю.
Чим більше діаметр судини, тим значніше пошкодження і гірший прогноз для хворого. При пошкодженні дрібних гілок вінцевих артерій інфаркт може протікати непомітно, і діагноз встановлюється постфактум, іноді через багато років.
Порушення згортання крові зі схильністю до утворення тромбів.
Приймання деяких ліків, що викликають спазм судин чи посилюють коагуляцію крові.
Розвиток інфаркту міокарда провокують гіподинамія, зловживання алкоголем, паління (один із найважливіших факторів), надмірний стрес чи фізичне напруження.
Симптоми інфаркту міокарда
Оскільки це захворювання значно помолодшало, ознаки інфаркту міокарда варто знати усім. Він частіше зустрічається у чоловіків, але буває й у жінок, особливо хворих на гіпертонію, стенокардію або цукровий діабет. Також суттєвим фактором ризику є ожиріння.
Чим більше супутніх хвороб та шкідливих звичок має людина, тим більший ризик інфаркту.
Основні клінічні прояви некрозу міокарда:
Біль – найчастіше зліва або за грудиною.
Раптова поява задишки. Зазвичай вона з’являється у літніх людей або при значному пошкоджені серця.
Кашель з виділенням мокротиння. Воно може бути пінисте, рожевого кольору – якщо інфаркт ускладнився набряком легень.
Виражена тривога, страх смерті. Цей симптом дуже типовий для інфаркту міокарда.
Як попередити інфаркт міокарда
Біль при інфаркті міокарда
Больові відчуття при пошкодженні серцевого м’яза різноманітні і залежать від віку хворого, наявності цукрового діабету, розміру некрозу. Найчастіше хворі описують біль як пекучий, стискальний, гострий і колючий, нестерпний. На прохання показати локалізацію відчуттів, людина, як правило, прикладає руку до грудної клітини (значний розмір поверхні).
Біль може відчуватися в одному місці, але частіше віддає в ліву лопатку, плече, руку, інколи навіть в нижню щелепу чи живіт.
Неприємні відчуття при інфаркті міокарда тривають довго, понад 20 хвилин. На відміну від стенокардії, вони не зникають після приймання нітрогліцерину. Це використовують як діагностичний критерій. Зазвичай біль з часом наростає, але може не змінюватись чи навіть дещо слабшати. Інколи це відбувається хвилеподібно – погіршення стану чергуються з уявним поліпшенням.
Треба знати, що приблизно у 20% хворих інфаркт міокарда протікає безсимптомно або з мінімальними клінічними проявами. Це характерно для:
Нерідко при ретельному розпитуванні людина згадує епізод неприємних відчуттів в ділянці серця, що відрізнявся від звичайних нападів або виник уперше. При наявності типових змін на ЕКГ встановлюється діагноз перенесеного в минулому інфаркту міокарда.
Форми інфаркту міокарда
Інфаркт міокарда має різні форми і прояви. Гостра патологія може протікати нетипово, і навіть досвідчені лікарі іноді допускають помилки у діагностиці, особливо, якщо хворий – молодий чи, навпаки, дуже похилого віку.
Виділяють п’ять основних форм інфаркту міокарда:
Ангінозна форма інфаркту міокарда – від терміну «angina pectoris», або стенокардія. Це варіант з типовим загрудинним болем, що віддає в ліву лопатку.
Абдомінальна форма інфаркту міокарда. За проявами нагадує отруєння. Хворі скаржаться на болі в животі, нудоту, блювання, слабкість.
Аритмічна форма інфаркту міокарда. Проявляється неспецифічно – серцебиттям, перебоями, задишкою, запамороченням. Трапляється рідше і діагностується важче.
Астматична форма інфаркту міокарда. За симптомами нагадує гострий напад астми. Характерна задишка, ядуха, відчуття нестачі повітря, шумне чи свистяче дихання.
Безбольова форма форма інфаркту міокарда. Діагноз зазвичай встановлюється випадково, при обстеженні – електрокардіографії чи ехокардіоскопії.
Найчастіше діагностичні помилки зустрічаються при абдомінальній формі інфаркту міокарда. За її проявами важко навіть запідозрити хворобу, особливо якщо у хворого немає обтяженого кардіального анамнезу чи це молода людина. Нерідко таких пацієнтів починають лікувати від гострої харчової токсикоінфекції, отруєння або гастриту, тим самим втрачаючи час. Наразі, щоб не пропустити інфаркт міокарда, рекомендують проводити електрокардіографію всім хворим з факторами ризику, навіть за наявності лише шлунково-кишкових розладів.
Ускладнення інфаркту міокарда
Значний ризик для здоров’я і життя пацієнта викликають ускладнення після інфаркту міокарда. Вони частіше розвиваються при великому об’ємі некрозу чи запізнілому лікуванні.
Найчастіше зустрічаються такі ускладнення серцевого нападу:
Аритмії (екстрасистолія, пароксизмальна тахікардія, блокада, фібриляція та тріпотіння передсердь чи шлуночків).
Серцева астма з набряком легень, в тяжких випадках – кардіогенний шок.
Крововилив в перикард з тампонадою серця.
Гостра аневризма – випинання серцевої стінки.
Відкладання фібрину на стінках серця з розвитком тромбоендокардиту та можливою емболією легень, мозку, нирок.
Гостра аневризма нерідко перетворюється на хронічну з витонченням міокарда та ризиком розриву стінки.
Діагностика інфаркту міокарда
Чим швидше буде встановлений діагноз інфаркту, тим більше можливостей для лікування. Перше обстеження, що призначають такому пацієнту, – це електрокардіографія (ЕКГ).
Зміни на ЕГК досить типові, навіть при різному розташуванні ділянок некрозу, і відомі кожному лікарю – кардіологу, неврологу або хірургу. Але це стосується лише значного ушкодження серцевого м’яза, на всю товщу. Його ще називають трансмуральним інфарктом.
Якщо некроз захопив лише невеличку зовнішню чи внутрішню частину або розташувався всередині міокарда, характерних змін на ЕКГ не буде. Але запідозрити діагноз за наявності клінічних проявів все одно можна.
Складніше буває, коли хворий скаржиться на виражений біль в серці, а його електрокардіограма – варіант норми. Це нечаста ситуація, але періодично вона трапляється – при самій ранній, найгострішій стадії інфаркту, коли кровотік вже перекритий, а некроз ще не відбувся. Досвідчений лікар проведе серію ЕКГ, щоб оцінити її в динаміці. Зазвичай за 1-2 години, а інколи і за 20-30 хвилин, з’являються характерні зміни.
За допомогою ЕКГ далеко не завжди можна однозначно встановити діагноз інфаркту, нерідко вона буває сумнівною і потребує підтверджувальних методів обстеження.
Підтверджувальні обстеження при інфаркті міокарда
Навіть при типовій графіці ЕКГ гостру кардіальну патологію треба підтвердити, оскільки трапляються і псевдоінфарктні зміни. Для цього використовують наступні обстеження:
Визначення рівня маркерів некрозу міокарда в крові.
Ехокардіографію (УЗД серця)
Проведення ургентної чи відтермінованої (24-48 годин) коронарографії.
При відмиранні тканин в кров надходять спеціальні речовини, які можна виміряти. Це біомаркери некрозу міокарда, до них відносять:
тропоніни (TnT і TnI) – саме вони є основним діагностичним маркером.
фракції ізоферменту креатинкінази (KK-MB mass та KK-MBm), їх вимірюють в особливих випадках.
Тест на тропоніни дуже високочутливий, він є позитивним майже у всіх пацієнтів з інфарктом вже через 3 години. В сумнівних випадках вимірювання треба проводити в динаміці, через 3-6 годин. Приріст більше, ніж на 50% свідчить на користь некрозу.
Вважається, що діагностична цінність цього тесту дорівнює 98-100%. Але треба знати, що тропоніни в крові можуть бути підвищені і з інших причин. Зазвичай це спостерігається при наступних патологіях:
В таких ситуаціях допомагає вимірювання тропонінів в динаміці або додаткове визначення рівня МВ креатинкінази. Нормальні значення біомаркерів некрозу протягом тривалого часу (9-12 годин) навіть при збереженні загрудинного болю роблять діагноз інфаркту малоймовірним. Підвищенні рівні можуть зберігатися в крові до трьох тижнів.
Ехокардіографія
Ехокардіографія не є золотим стандартом діагностики інфаркту, оскільки неможливо відрізнити свіжі зміни від перенесених в минулому. Але цей метод надзвичайно корисний для оцінки стану міокарда, здатності серця скорочуватися.
При проведенні ЕхоКГ виявляються порушення рухливості стінок серця, зазвичай сегментарні. Також можна побачити механічні пошкодження:
Розрив міжшлуночкової перетинки, стінки.
Крововилив в перикард з тампонадою.
Тромб в порожнині серця.
Гостру недостатність мітрального клапана.
Інколи корисним є також проведення рентгенографії органів грудної клітини для виявлення захворювань, що спричиняють ангінозний біль.
Коронарографія
Коронарографія – метод дослідження за допомогою введення контрастної речовини безпосередньо в судини серця. Це дозволяє отримати якісне зображення і точно визначити знаходження атеросклеротичної бляшки чи тромбу. При інфаркті діагностична коронарографія часто поєднується з черезшкірним втручанням – ангіопластикою судин чи імплантацією стентів.
Зазвичай при гострому інфаркті міокарда коронарографія виконується якнайшвидше, щоб зупинити процес некрозу. Якщо медикаментозне лікування є ефективним і у пацієнта відсутні ускладнення, то таке дослідження виконують пізніше, через 24-48 годин, для визначення ділянки пошкодження.
Лікування інфаркту міокарда
Лікування патології буває медикаментозним та оперативним (ангіопластика, стентування). Перша допомога при інфаркті міокарда включає адекватне знеболення та розрідження крові. Для цього використовують такі препарати:
Аспірин в комбінації з клопідогрелем – кроворозріджуючі засоби.
Нітрати (нітрогліцерин) – для розширення вінцевих судин.
Знеболювальні на основі морфіну – для запобігання больовому шоку.
Якщо у пацієнта спостерігається виражена тривога, страх смерті, паніка, доцільним буде введення заспокійливих засобів (гідазепам, діазепам). При задишці, гіпоксії або ознаках серцевої недостатності показано введення додаткового кисню.
Надзвичайно корисними в лікуванні цієї патології є бета-блокатори – ліки, що нормалізують артеріальний тиск, знижують частоту серцевих скорочень та зменшують потребу міокарда в кисні. За відсутності протипоказань вони призначаються кожному хворому. Як додаткову кардіотропну підтримку використовують антагоністи кальцію.
При виникненні аритмії лікарі призначають антиаритмічні засоби. Антикоагуляційна терапія (розрідження крові) в стаціонарі проводиться препаратами із групи гепарину (гепарин, еноксипарин). Обов’язково потрібні статини – для стабілізації наявної атеросклеротичної бляшки та запобігання утворенню нових.
При ранній діагностиці інфаркту міокарда доцільно розчинити тромб, але це наефективніше робити в перші 6 годин від початку симптомів.
Хірургічне лікування інфаркту міокарда
Після діагностичної коронарографії часто проводиться інвазивне лікування – розширення або відновлення судин (ангіопластика) або стентування вінцевих судин. Стентування – це встановлення металевої конструкції (стента) у просвіт судини серця, щоб закріпити результат ангіопластики та зберегти просвіт коронарної артерії вільним від тромбів та бляшок.
Реабілітація після інфаркту міокарда
Реабілітація після інфаркту міокарда включає адекватні фізичні навантаження (з поступовим збільшенням), раціональне харчування (зменшення солі, жирної, гострої їжі) та медикаментозне лікування. Такі пацієнти повинні постійно отримувати статини, кроворозріджуючі та кардіотропні (бета-блокатори) препарати. За наявності супутньої патології проводиться додаткове лікування.
Хворий після інфаркту міокарда має відвідувати кардіолога чи сімейного лікаря. Для швидшого відновлення медики рекомендують пацієнтам лікування в кардіологічних санаторіях.
При невеликому об’ємі пошкодження міокарда та своєчасному лікуванні (особливо інвазивному) прогноз для життя сприятливий, функція серця у більшості хворих повністю відновлюється.
Як попередити інфаркт міокарда
Завжди простіше і дешевше запобігти розвитку хвороби, ніж її лікувати. Профілактика інфаркту міокарда включає наступні заходи:
Активне життя, без гіподинамії.
Правильне харчування – з великою кількістю поліненасичених жирів та зменшенням солі.
