Лімфолейкоз або лімфобластний лейкоз – це вид лейкемії, одне із поширених злоякісних захворювань системи крові. Раніше його також називали білокрів’ям. Гостра форма найчастіше зустрічається у дітей, хоча може розвинутися й у дорослих. На хронічний лімфолейкоз переважно страждають люди похилого віку.
При лімфолейкозі відбувається розростання клітин, які є попередниками лімфоцитів. Це призводить до аномально великої кількості бластів (гострий лімфобластний лейкоз) чи зрілих лімфоцитів (хронічний) в кістковому мозку та периферичній крові.
Як і при інших видах лейкемій, при лімфолейкозі нормальне кровотворення гальмується, значно знижується вміст еритроцитів, тромбоцитів та нейтрофілів. Але у цієї хвороби є відмінності – часте ураження лімфатичних вузлів та проникнення лейкемічних клітин в інші частини тіла.
Гострий лімфобластний лейкоз дуже поширений серед дітей, це друга причина смертності неповнолітніх. На його частку припадає близько 75% всіх злоякісних хвороб крові. Пік захворюваності спостерігається у віці від 2 до 5 років. Після 15 років лейкемія зустрічається рідко, ризик патології знижується. Другий пік припадає вже на вік після 50 років.
У дорослих частота випадків гострого лімфолейкозу не перевищує 20% серед хворих на рак крові, дорослі переважно хворіють на мієлобластну лейкемію. Середній показник ризику захворюваності для обох статей – 0,1% (1 випадок на 1000 людей).
Хронічний лімфобластний лейкоз – це хвороба людей похилого віку. 75% пацієнтів старші за 60 років. До 30 років його діагностують вкрай рідко, у дітей хронічна форма практично не зустрічається. Чоловіки хворіють вдвічі частіше за жінок.
Причини лімфобластного лейкозу
Основна причина гострого лімфобластного лейкозу – це утворення групи клітин, що здатні неконтрольовано розмножуватися. Також в них відсутня запрограмована смерть. Відбувається це через порушення роботи білків та ферментів, що регулюють життєдіяльність клітин крові, і обумовлене хромосомними пошкодженнями (абераціями). Аберації включають наступні зміни:
транслокації (перенесення, обмін певними ділянками хромосом);
делеції (втрата якоїсь частини);
ампліфікації (утворення додаткової ділянки хромосоми);
інверсія (переворот частини хромосоми).
Результатом цих процесів є утворення нових генів і надмірна продукція тих чи інших регуляторів. Це може відбуватися ще внутрішньоутробно, але для початку злоякісної хвороби часто потрібний вплив зовнішніх чинників.
Гострий лімфобластний лейкоз може проявитися після дії іонізуючої радіації або приймання певних ліків, що використовують для лікування пухлин.
Наразі спадкова передача лімфолейкозу не доведена, хоча відомі випадки сімейної лейкемії. Крім того, високий ризик захворювання є у людини, якщо на лімфолейкоз захворів його брат-близнюк.
Ймовірність лейкемії вища у дітей з хромосомними та генетичними аномаліями, яскравий приклад – хворі на синдром Дауна.
Також вважається, що інфікування деякими видами вірусів призводить до гострого лімфолейкозу. Такий зв’язок відмічений для вірусу Епштейна-Барр, Т-лімфотропного вірусу 1 і 2 типів.
Симптоми лімфолейкозу
Гостра лейкемія може протікати у двох варіантах:
Власне лейкоз, коли бласти виявляються в кістковому мозку та периферичній крові.
Неходжкінська лімфома (бласти проникають в інші тканини та органи).
Прояви цих форм відрізняються, хоча спільними залишаються ознаки інтоксикації. Симптоми гострого лімфобластного лейкозу нерідко розвиваються дуже швидко, перебіг буває блискавичним. Хворі відмічають:
різку безпричинну слабкість, пітливість;
лихоманку, прояви інфекційної хвороби;
появу синців на різних ділянках тіла без попереднього травмування;
носові кровотечі.
Також привертає до себе увагу виражена блідість шкіри, геморагічна висипка. Кровотечі можуть бути сильними, зрідка – фатальними. Можливі внутрішньочерепні крововиливи.
Інфільтрація бластами інших органів приводить до таких змін:
лімфоаденопатія (розміри лімфатичних вузлів варіюють від 0,5 до 5 см, вони добре пальпуються, щільні та неболючі);
гепатоспленомегалія;
сильний головний біль при ураженні центральної нервової системи;
Прояви хронічного лімфолейкозу також включають слабкість, втомлюваність, поганий апетит. Нерідко його супроводжує депресія, і саме вона змушує людину звернутися до лікаря. Основні симптоми хвороби:
збільшення лімфовузлів на шиї, в паху, під пахвами, в животі;
спленомегалія, відчуття тяжкості, розпирання в животі зліва;
рецидивуючі інфекції;
на пізніх стадіях додаються симптоми анемії, кровоточивість.
Гострий лімфобластний лейкоз у дітей
Гострий лімфобластний лейкоз у дітей може призвести до смерті протягом кількох тижнів від появи перших симптомів. Але при своєчасному лікуванні більшість маленьких пацієнтів одужує. Саме тому батьки повинні знати тривожні симптоми. До них відносяться:
поява синців на тілі, особливо в місцях, що зазвичай не травмуються (наприклад, спина);
незвична блідість шкіри дитини, схуднення;
кровоточивість ясен, виразковий стоматит;
безпричинна слабкість, втомлюваність, млявість раніше активного малюка;
лихоманка, не пов’язана з грві чи застудою;
болі в кістках (оссалгії);
ознаки інтоксикації – нудота, блювання, пітливість, які не можна пояснити іншими хворобами;
болі в животі, наявність утворення, яке можна пропальпувати (збільшена селезінка).
Також насторожує збільшення лімфатичних вузлів без попередньої інфекції. Їх добре видно у худих дітей. Особливістю лейкозної лімфоаденопатії є відсутність болючості вузлів.
Якщо лейкемічні клітини проникають в головний мозок та мозкові оболонки, дитина буде скаржитися на виражений головний біль, неможливість нахилити голову, двоїння в очах, запаморочення. Це ознаки нейролейкозу.
Стадії лімфолейкозу
У своєму перебігу гостра лімфобластна лейкемія проходить ті ж стадії, що й мієлобластна лейкемія – початкову, розгорнуту та термінальну. А хронічна – неактивну, фазу акселерації та ремісії, бластний криз.
Але додатково виділяють стадії хронічного лімфолейкозу за об’ємом ураження – А, В і С. Діагностичні критерії – наявність анемії та/або тромбоцитопенії, кількість уражених ділянок лімфоїдної тканини (більш або менш ніж 3).
Ускладнення лімфобластного лейкозу
Гостра лімфобластна лейкемія у дітей та дорослих без лікування швидко призводить до смерті. У пацієнтів розвиваються наступні ускладнення:
приєднання бактеріальної інфекції з розвитком тяжкої пневмонії або сепсису (часта причина смерті в дитячому віці);
Хронічний лімфолейкоз, попри малосимптомний перебіг, з часом ускладнюється приєднанням бактеріальної, вірусної або грибкової інфекції. Також дуже небезпечним є розвиток бластного кризу, що по суті означає перехід хронічної форми в гостру. В таких випадках людина або гине протягом кількох тижнів, або хвороба переходить в стан ремісії (при інтенсивній поліхімієтерапії).
Діагностика лімфолейкозу
Зазвичай гострий лімфобластний лейкоз нескладно діагностувати. Основні методи:
Загальний аналіз крові.
Дослідження зразка кісткового мозку.
Гістохімічне дослідження та імунофенотипування. Це необхідно для підбору адекватної терапії та оцінки прогнозу.
В загальному аналізі крові виявляють панцитопенію – різко знижену кількість еритроцитів, тромбоцитів та гранулоцитів. Бластні клітини можуть складати до 90% всіх клітин у мазку. Для підтвердження діагнозу досліджують біоптат кісткового мозку, кількість бластів повинна перевищувати 20% (може сягати 95%).
При проведенні біохімічного аналізу крові визначається високий рівень сечової кислоти, лактатдегідрогенази (ЛДГ), калію. Вміст кальцію знижується.
Лікарі обов’язково проводять КТ органів грудної та черевної порожнини для оцінки розмірів печінки, селезінки, деяких груп лімфовузлів. При симптомах нейролейкозу призначають КТ голови.
В діагностиці хвороби гематологи також використовують хромосомний аналіз клітин крові або кісткового мозку за допомогою флуоресцентної гібридизації in situ (метод FISH).
При хронічному лімфолейкозі в загальному аналізі крові виявляється абсолютний лімфоцитоз ‒ кількість зрілих лімфоцитів перевищує 5000/мкл. В лейкоцитарній формулі вони можуть складати до 90% всіх клітин. Також в мазку часто з’являються ушкоджені ядерні лімфоцити, їх називають «тіні Боткіна-Гумпрехта».
Лікування лімфобластного лейкозу
Інтенсивне лікування гострого лімфобластного лейкозу значно поліпшує стан хворих дітей та дорослих. Воно включає наступні заходи:
системну поліхімієтерапію;
профілактичну хімієтерапію центральної нервової системи, іноді – опромінення ЦНС;
інгібітори тирозинкіназ при виявленні філадельфійської хромосоми;
підтримувальну терапію;
в окремих випадках – імунотерапію, таргетну терапію, трансплантацію стовбурових клітин, променеву терапію.
Лікування нещодавно діагностованого гострого лейкозу зазвичай складається з 3-4 курсів хімієтерапії протягом перших 9-12 місяців і підтримувальної хімієтерапії (наступні 2,5-3 роки). Для лікування лімфобластного лейкозу у дітей використовують спеціальні педіатричні схеми.
При хронічному лімфолейкозі ранній початок терапії не має переваг, тому лікування доцільно проводити, коли хвороба вже значно прогресує. Лікарі використовують хімієімунотерапію, таргетну та променеву терапію, підтримувальне лікування.
Прогноз лімфобластного лейкозу у дітей і дорослих
Прогноз лімфобластного лейкозу у дітей сприятливий при інтенсивній комбінованій терапії. Ймовірність досягнення ремісії перевищує 95%. Близько 80% дітей мають безрецидивний період протягом 5 років, більшість їх повністю одужує.
У дорослих ремісія після курсу лікування наступає у 70-90% випадків, але тривале виживання спостерігається менш ніж у половини.
Перебіг хронічного лімфолейкозу сильно варіює. Зазвичай хвороба прогресує дуже повільно. Навіть без лікування середня тривалість життя хворих складає від 5 до 20 років. При якісному лікуванні поліпшення відбувається у 40-70% пацієнтів, але більша частина так і не досягає повної ремісії. Цю патологію вважають невиліковною.
